- Брідок
- Василів
- Веренчанка
- Вікно
- Заставна
- Звенячин
- Кулівці
- Погорілівка
- Репужинці
- Самушин
- Хрещатик
- Чорний Потік
Чорний Потік
Село ЧОРНИЙ ПОТІК (0,6 тис. мешканців), що лежить в долині каньйонних виступів, відомо з 1495 року. В період австрійського та румунського панування село було власністю панів Бзових, які залишили після себе гарні спогади місцевих мешканців та декілька архітектурних пам’яток. А в околицях села знаходиться ще й природна пам'ятка – водоспад Чорнопотоцький.
Самушин
САМУШИН (0,4 тис. мешканців) - маленьке село Заставнівського району, розташоване безпосередньо на березі Дністра. В документах Самушин вперше згадується у 1636 році, але є історичні підстави вважати, що поселення існує з 1621 року. З походженням назви села пов’язана легенда, яка близька до справжніх історичних подій. Під час Хотинської війни у 1621 році передовий загін козаків, прямуючи до Хотина, шукав переправу через Дністер i натрапив на турків, що їх переслідували. У сутичці з ворогами загинули всі, крім козака Самуся.
Брідок
Cело БРІДОК (0,5 тис. мешканців) знаходиться у декількох кілометрах на північ від вже відомого нам села Вікно на березі Дністра. Засноване воно у 1651 році козаком Якимом Сулимою, якій належав до війська Богдана Хмельницького. Козаки, втікаючи від ворогів, вбрід перейшли річку Дністер і на правому березі заснували поселення, яке і отримало відповідну назву.
Погорілівка
ПОГОРІЛІВКА (1,6 тис. мешканців). з найцікавіших сіл Заставнівщини. Село засновано у 1452 році вихідцями з старих поселень Мартинівка, Фуштейка та Калинівка, спалених турками. Село приваблює своєю історією, заповідними урочищами, декількома печерами та іншими природними об’єктами.Панорама клікабельна!
Вікно
Назва села ВІКНО (стара назва «Окна», Заставнівський р-н, 1,5 тис. мешканців), походить від слова «вікниця», яким називають плеса води серед заростів осоки, що не замерзають узимку. В історичних джерелах Вікно вперше згадується в 1591 році під назвою Мартинівка.
Товтри
Село ТОВТРИ (1,9 тис. мешканців) розташоване в декількох кілометрах на північ від райцентру Заставна. Вперше згадуються у 1551 році у торговельному документі, як вже розвинене буковинське поселення. У 1868 році у селі закладено фундамент культурно-освітнього товариства «Руська бесіда», метою якого була просвіта українського народу на Буковині та допомога бідним учням народних шкіл.
Веренчанка
ВЕРЕНЧАНКА (3,8 тис. мешканців) – найбільше за чисельністю населення село Заставнівщини. Перша згадка про нього датується 1589 роком. Через село проходить збудована за часів австро-угорського панування залізниця Тернопіль – Чернівці. Веренчанка – вузлова станція: від основної гілки відходить додаткова гілка місцевого значення на Заставну та Вікна Буковини, про яку вже згадувалося у розповіді про Вікно.
Василів
ВАСИЛІВ (Заставнівський район) вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час описання переслідування Данилом Галицьким мадяр, що бігли до Пруту: «От туду же поиде Король ко Василеву и переиде Днестр и поиде ко Пруту».
Кулівці
Щоб попасти у Кулівці, треба з Репужинців прямувати ґрунтовою дорогою уздовж Дністра. Для огляду місцевої визначної пам’ятки – чоловічого монастиря, в центрі Кулівців треба провенути ліворуч у бік Дністра.
Репужинці
Репужинці знаходяться на правому березі Дністра в декількох кілометрах на схід від Хрещатика. Засновані у 1353 році паном Аскольдом Репужинецьким. Пізніше, у татарських нападів село занепало і знову відродилося у 1772 році.
Звенячин
ЗВЕНЯЧИН (стара назва – Звиняче, 1,1 тис. мешканців) розташований на березі Дністра. Поруч – скельний Хрещатинський монастир, на протилежному березі – Заліщики. Головна дорога проходить через село по дну глибокого яру. Щоб оцінити всю красу місця варто піднятися від дороги на будь який уклін яру. Звідси у північному напрямку відкривається панорама села із церквою Різдва Богородиці – архітектурної пам’ятки національного значення, а далі за Дністром видніється тернопільський берег і місто Заліщики.